Вибір оптимального методу кріплення кабелів при проведенні електромонтажних робіт під час ремонту у квартирі залежить від того, як буде спроектована проводка. Кожен з відкритих та закритих методів має свої переваги та недоліки, а особливості кріплення каналів зумовлені необхідністю мінімізації негативних ефектів. У цьому контексті розглянемо декілька широко відомих способів закріплення кабеленесучих систем, прагнучи надати найбільш об'єктивну характеристику кожного з них.
Найчастіше, коли йдеться про прихований спосіб монтажу електропроводки, питання кріплення кабеленесучих систем здається гранично простим – мовляв, узяти та й замазати кабель або дріт у штробі коржиком гіпсу або алебастру. Проте реальність далека від прозаїчності, хоча у подібному порівнянні не можна не відзначити, що відкрита електропроводка справді надає більше варіацій виконання. Існує чимало методик, принципів та засобів, які дозволяють зробити проводку не тільки якісною, але й цікавою, іноді навіть декоративною, органічно вписаною до інтер'єру, коли вона не порушує, а доповнює візуальний вигляд приміщення.
Відкрита проводка у кабель-каналі
При використанні даного методу розводки передбачається, що кабельна продукція закріплюватиметься на перекриттях вже після завершення остаточного оздоблення приміщення. Такий спосіб монтажу може бути виправданий у дерев'яних котеджах, будинках у стилі лофт чи кантрі, а також усередині господарських та садових будівель, гаражів чи майстерень. Для кріплення використовуються різноманітні кліпси, скоби із цвяхами, а також керамічні ізолятори. У поєднанні з кабель-каналами даний набір засобів збільшується до використання шурупів, дюбель-цвяхів, шурупів з прес-шайбами, а також різних клеїв. Способи кріплення кабель-каналів до перегородок різняться за своєю простотою та застосовністю залежно від матеріалу стін. Давайте ближче розглянемо найбільш популярні методи кріплення.
1. Кріплення на саморізах
Саморізи є простим на вкрай поширеним методом фіксації кабель-каналу до дерев'яних або гіпсокартонних стін. Після маркування траси елементи кріплення закручують в основу крізь задню стінку профілю з певним інтервалом. Крок кріплень залежить від розмірів каналу та перетину кабелів. Зазвичай майстри рекомендують відступати приблизно на 40-50 см від сусіднього саморіза. Якщо поверхня нерівна, рекомендується зменшити інтервали для зниження ризику відриву каналу від стіни. Вибір довжини саморізів залежить від товщини перегородки, але навіть найкоротші металовироби забезпечать надійне кріплення.
2. Кріплення на дюбель-цвяхи або дюбель-саморізи
Для цегляних та бетонних стін часто використовують дюбель-цвяхи, які забезпечують міцне та універсальне кріплення. Однак, перед закріпленням кабелів та систем прокладання кабелю потрібно виконати підготовчі роботи, які включають свердління стіни за допомогою перфоратора або дриля з відповідним свердлом. Після виставлення кабель-каналу за рівнем та нанесення міток на стіну потрібно акуратно просвердлити отвори й у дні кабель-каналу. Далі, після збирання конструкції, дюбелі вставляються до отворів, куди потім вкручуються шурупи або вбиваються цвяхи. Важливо уникати одночасного наскрізного свердління профілю та стіни, щоб уникнути ризику тріщин у матеріалі.
3. Кріплення із прес-шайбою
Кріплення кабель-каналів може здійснюватися і традиційними, але менш технологічними методами. Один з варіантів – використання шурупів із прес-шайбою. Цей спосіб застосовується здебільшого на обшивці промислових цехів, стін у гаражах або складських майданчиках, виготовлених з металевих листів. Він не підходить для закріплення проводки на сталевих балках через їх товщину, але може бути успішно використаний на тонких (до 2 мм) оцинкованих листах. Суть попередньої розмітки з рівними інтервалами залишається незмінною, але, на відміну від інших методів, не потрібно попереднє свердління опори. Шурупи з шайбою закручуються «по живому», з певним зусиллям. Прес-шайба виконує дві функції: збільшує зону притиску кабель-каналу до основи та запобігає мимовільному викручуванню шурупів під впливом вібрації з часом.
4. Кріплення на клей
Ще одним варіантом кріплення, що дедалі рідше застосовується сьогодні, є клейові склади, які часто називають «рідкими цвяхами». Цей метод застосовується у випадках, коли основа надто крихка або тонка, через що не підходить для більш інтенсивних фізичних впливів. Клейові склади дозволяють закріплювати кабель-канали на полірованих поверхнях, керамічній плитці, тонких гіпсокартонних стінах та інших делікатних поверхнях. При цьому важливо використовувати легкі канали, щоб запобігти відлипанню під власною вагою із часом. Монтаж виконується шляхом нанесення клею на обидві поверхні, що склеюються, та їх притискання для рівномірного розподілу речовини, після чого профіль прибирається на декілька хвилин для легкої полімеризації. Потім канал знову притискається до стіни та фіксується у такому положенні на декілька хвилин до попереднього схоплювання.
Важливо, що в усіх описаних вище методах актуальним буде застосування різних з'єднувальних елементів для поворотів: куточків, профілів, згонок та заглушок. Технологічність стиків та торців у таких питаннях відіграє чільну роль, забезпечуючи естетичність та захищеність електромережі, а також полегшуючи її ремонт або модифікацію у майбутньому.
Відкрита проводка без кабель-каналів
Давайте тепер розглянемо способи кріплення зовнішньої проводки, які взагалі не передбачають застосування кабель-каналів.
1. Кріплення на кліпсах
Найбільш загальновідомим варіантом повністю відкритого кріплення є кліпси. Для цілей, що розглядаються, вони застосовуються найчастіше, здебільшого у поєднанні з гофротрубками. Цей метод забезпечує простоту, мінімальну вагу конструкції, достатню надійність та можливість розбирання із часом. Закріплення може виконуватися як до стін, так і до стелі. Подача електроживлення до люстри, розетки або магістральної лінії за фальш-стелею із використанням у гофротрубці на пластикових кліпсах зараз вважається одним з найбільш практичних рішень.
Однією з ключових переваг даного методу є повна незалежність від матеріалу опори. Кліпса кріпиться до основи за допомогою саморізів, цвяхів, дюбель-шурупів або інших зручних засобів. Для таких умовно м'яких матеріалів, як дерево, глина, гіпсокартон, піноблок або газоблок, не потрібно свердлити основу. Для більш міцних матеріалів – цегли, бетону, шлакоблоку або залізобетонних панелей – достатньо лише невеликого отвору під дюбель. Окрім того, кліпси можуть використовуватися навіть на вулиці: якщо, наприклад, вам необхідно зробити на ґанку розетку для підключення садового обладнання, провести лінію у гофрі, яка утримується у кліпсах – найбільш раціональне рішення.
2. Кріплення на керамічних ізоляторах
Більш декоративним методом, який застосовується виключно всередині приміщень, є керамічні ізолятори. Вони являють собою невеликі фігурні стовпчики, у вигини яких поміщуються кабелі. Такі комунікації зустрічаються у дерев'яних приватних будинках, у дачних будиночках або у лазнях. Порцелянові ізолятори легко закріплюються шляхом закручування осьових шурупів до опори, й після цього більше не вимагають втручання майстра. Даний метод реалізується ще швидше за інших, якщо траса була розмічена попередньо, і завжди залишається найпростішим у розбиранні та модернізації навіть після багаторічної експлуатації. Ізолятори з кераміки часто використовуються у ретро-ремонтах, де багато деталей інтер'єру стилізуються під старовину. Дроти у такому випадку мають декілька шарів електричної ізоляції та зовнішнє тканинне обплетення, а жили рівномірно та естетично перекручені між собою. Звичайно, щось схоже можна зробити й своїми руками, але фабрична ретро-проводка завжди виглядає цілісніше та натуральніше.
3. Кріплення пластиковими скобами
Наступним дуже простим та широко поширеним методом кріплення є пластикові скоби на цвяхах. Вони підходять і для проведення мереж електропостачання, і для прокладання інтернету, і для антенних дротів, і для телефонних кабелів. Вибір розмірів дозволяє використовувати скобу під потрібний діаметр перетину кабелю, забезпечуючи його надійну фіксацію. Кругла та пласка модифікації скоби дозволяють закріплювати різні типи провідників без зайвої деформації. Цей метод часто використовується для візуально акуратного прокладання дротів між двома суміжними приміщеннями уздовж плінтусів у бізнес-центрах.
Прихована проводка
Прихований електромонтаж передбачає різні методи кріплення дротів під час проведення робіт усередині стін. Сюди насамперед включено прокладання кабелів у штробах, яке приховується штукатуркою або листами з гіпсокартону, що кріпляться на основну перегородку. Існує декілька способів кріплення, кожен з яких має свої особливості та застосовність у різних ситуаціях.
1. Кріплення на дюбель-хомут/дюбель-стяжку
Один з найпоширеніших способів – використання дюбель-хомутів або дюбель-стяжок. Обидва згадані типи виробів надають можливість міцно закріпити дріт на своєму місці або прокласти пару-трійку кабелів впритул один до одного. Їхній монтаж вимагає лише дриля та молотка. Хомут або стяжка вставляються до попередньо підготовленого отвору, а потім натисканням на фіксатор або затягуванням смуги система закріплюється нерухомо. Усі зайві елементи просто відрізаються.
2. Гнучкі стяжки та скоби
Це ще один варіант на кшталт попередніх, лише переважно саморобний. Він являє собою стрічкою з металевого листа або просто фрагмент непотрібного кабелю на дві жили, які простим шурупом притягуються до основи. Монтаж аналогічний до інших методів: вставляємо дюбель, потім закручуємо шуруп, пропущений через стяжку або скобу з дротом. Цей метод має такі недоліки, як витрати часу на виготовлення скоб, ризик пошкодження ізоляції дротів та можлива корозія металу із часом. Настільки кустарний варіант не може похвалитися якістю та надійністю, тому у побуті його не застосовують взагалі, а ось десь у гаражах він обов'язково знаходить своїх шанувальників. Тим самим способом кріплять настінні світильники у підвалах, льохах та майстернях, де турбота про естетику залишається на останньому місці, а безпека, на жаль, традиційно страждає.
3. Кріплення гіпсом чи алебастром
Використання розчину гіпсу або алебастру – це класика, яка не потребує представлення. Після формування штроб у стінах кабелі у гофрі або навіть без неї поміщуються до канавок, а потім просто закріплюються коржиками розчину на певній відстані один від одного (зазвичай 40-60 см). Цей метод приваблює не перше покоління будівельників своєю простотою та відсутністю необхідності у складних додаткових маніпуляціях, коли штроби готові, а розчин замішаний.
Слід розуміти, що як при відкритому, так і при прихованому монтажі проводки не існує єдино правильного, універсального для усіх варіанту. Кожен з описаних вище способів має свої переваги та недоліки, а від вибору конкретного методу залежатиме не тільки зручність монтажу, але й довговічність усієї проводки у довгостроковій перспективі.
Написати коментар